Доказ того, як важлива правильна масова комунікація в період війни

Що реально стало причиною окупації українських територій? Ми можемо довго вести «кухонні» розмови на теми «який поганий Путя Х», «яка нікчемна наша влада», але чому Крим здали без війни, Слов’янськ захопили за день, а з Маріуполем, Дніпром, та іншими містами, такий сценарій не вийшов? Не лише тому, що у бізнесменів з Дніпра виявилася не така любов з Росією, як у нешановного пана Ахметова. Сила – це, в першу чергу, не гроші і не зброя. Сила – це люди. А яка більшість мешкала на сході? Байдужі, схильні до життя в рабській системі? Це все так. Але чому? «На Донбас у 1933 році переселили росіян, яка там могла бути Україна?..» — улюблений аргумент тих самих «кухонних» розмов. Тільки з того часу, як їх туди завезли, виросло не одне покоління. Покоління таких самих рабів. Можна довго заспокоювати себе, мовляв, ну, то ж гени, виховання у родині. Але! У якому інформаційному середовищі вони жили? Уроки історії російською, за книжками, де частина історії України просто викреслена. По телевізору – російські мелодрами, по радіо – дешева попса. Де їм було брати те українське? Хто їх вчив любити Україну?

А от Українська повстанська армія у свій час вже добре розуміла значення інформації. Започаткували власну видавничу мережу, у період з 1948-го по 1952-й рік в підпільних друкарнях було надруковано 350 тисяч примірників нелегальної літератури: листівки, брошури, книжки.
Перші видання УПА вийшли навесні 1943 року. Це були повідомлення з друкованої преси та радіо, з коментарями, які готували культурно-освітні працівники відділів УПА. З липня 1943 року політичний відділ ГК УПА почав видавати журнал «До зброї» (1943-1944). Журнал містив новини з фронту, аналітику воєнних подій, некрологи, присвячені загиблим бійцям, патріотичні твори.
Політвідділ УПА видавав «Інформації з фронту УПА» (1944), гумористичний часопис «Український Перець» (1943-1945), «Наш фронт» (1943), «Інформатор» (1942-1943).

У 1940-х — на поч. 1950-х рр. УПА опублікувала сотні листівок. Вони були орієнтовані на різну аудиторію: міська та сільська інтелігенція, солдати, вчителі, робітники, селяни. Повстанці враховували інтереси різних вікових категорій, тому створювали листівки, які б були цікаві людям різного віку. Вони виготовлялися на друкарських машинках, шляхом нанесення відбитків з дерев’яних кліше, а також переписуванням від руки. Це були як інформаційні листівки, так і листівки-роз’яснення та листівки-заклики. Популярними були листівки-карикатури.

001141.jpg

Листівки розповсюджували у різний спосіб: розвішували на будівлях, стовпах, клали людям в кишені, підклеювали їх в більшовицькі газети. Ці видання були орієнтовані на українську молодь, щоб вона знали свою історію, не піддаватися русифікації. Підпільна література розкривала суть визвольного руху, його необхідність, критикувала комуністичний режим.

У період Другої світової війни ОУН створила власну службу радіозв’язку. У червні 1941 року повстанці встановили контроль над радіостанцією, з якої декілька разів було зачитано Акт відновлення Української Держави. На її базі була створена перша українська державна радіостанція імені полковника Євгена Коновальця, яку очолив Ярослав Старух. Та вже за місяць німці припинили діяльність радіостанції, заарештувавши частину її працівників. Радіостанція ж була перетворена на засіб інформації німецького військового командування.

i084774.jpg

Влітку 1943 року ОУН відкрила радіостанцію під кодовою назвою «Афродита» (Вільна Україна або Самостійна Україна). Підготовча робота з її створення велася у підпіллі з кінця 1942 року. Керівником радіостанції став Ярослав Старух («Лава»). Мовлення було українською, російською, англійською, французькою та німецькою мовами. Контент радіо: новини, політична інформація, українські пісні. Хвилі радіо діставали до Німеччини, Великобританії та Франції. У квітні 1945 року війська НКВС знешкодили радіостанцію, вбили працівників та заарештували одного співробітника, який залишився живим, бельгійця Альберта Газенбрукса.

Через відсутність необхідної матеріально-технічної бази та кваліфікованих людей, які б могли виконувати роль журналістів, ОУН та УПА практикували усну пропаганду. Влаштовували мітинги, демонстрації, зустрічі з населенням, свята, публічні читання патріотичної літератури.
Повстанці також писали кличі в публічних місцях. Використовували для цього як фарбу, так і підручні засоби: сажа з молоком, кров. Писали кличі на жерстяних листах та полотнах і розвішували їх у публічних місцях, таких як державні установи, школи, клуби, церкви.

Зупинити масовий випуск і розповсюдження літератури радянським спецорганам вдалося лише у 1954 році. Але, все одно, брошури і листівки з’являлися ще до середини 1960-х років, хоч і не у такій великій кількості.
Все це повстанці робили під загрозою бути жорстоко вбитими. Свою діяльність вони розгортали у бункерах, землянках, криївках. Де не було нормальних умов для життя. Та й друкарська техніка залишала бажати кращого. А що зробили ми, маючи вільну Україну, яку вони нам вибороли? Ми транслювали російський продукт, читали російську літературу. Ми власноруч просували російську пропаганду. Це тепер, у 2018 році ми типу круті, за український продукт. Як виявилося, і фільми якісні вміємо знімати, і співати солов’їною мовою, і згадали про необхідність патріотичного виховання. І все це добре, але інформаційну війну у 2014 році ми все ж таки програли.

Тож давайте не будемо повторювати помилок і згадаємо, що ми нащадки великих воїнів, і будемо боротися за свою країну, і зброєю і словом.

Медійний центр «Залишенці». Перемога за тим, за ким стоїть правда!