8 березня — це про рівні права, а не про квіточки

 

В України 8 березня – питання не однозначне. Хтось наголошує, що це радянське свято, яке варто викинути у смітник під назвою «залишки комунізму». Хтось стверджує, що це Міжнародний жіночий день.

Та правда в тому, що так званий «Жіночий день» насправді День боротьби жінок за рівні права.

Його історія розпочинається з 1857 року, коли текстильниці влаштували на вулицях Нью-Йорка «марш порожніх каструль». Жінки протестували проти нерівних з чоловіками умов праці. Вони працювали по 16 годин на день, а отримували зарплату в три рази менше, порівняно з оплатою праці чоловіків. Мітинг влада швидко розігнала, але це був лише початок боротьби за гендерну рівність.

Навесні 1908 року у центрі Нью-Йорка жінки знову збираються аби відстояти свої права. Вимагають рівних з чоловіками умов праці та право виборчого голосу. Наступного року активістки так само виходять з маршами у Манхеттені. У 1910 році День боротьби за права жінок влаштовують по всій країні.

В цьому ж році делегатки їдуть із США до Копенгагена на Другу міжнародну конференцію жінок-соціалісток. Після зустрічі з ними Клара Цеткін виносить на конференції питання про необхідність офіційного Міжнародного дня солідарності жінок в боротьбі за економічне, соціальне і політичне рівноправ’я. Учасниці конференції підтримують цю ідею.

Вперше міжнародний День боротьби за права жінок відзначили 19 березня 1911 року в Німеччині, Австрії, Данії і деяких інших європейських країнах. Ця дата була вибрана жінками Німеччини, в цей день в 1848 році король Пруссії, перед загрозою озброєного повстання, дав обіцянку провести реформи, в тому числі, започаткувати виборче право для жінок.

Від самого початку існування СРСР радянська влада запроваджує традицію святкування 8 березня. Але, говорячи не про гендерну нерівність, а класову боротьбу: на політичних плакатах того часу цей день називали Днем солідарності жінок-трудівниць. Для чого це було зроблено? Все просто: піар радянської влади, мовляв, вони подарували жінкам права. А по факту, це було лише використання праці жінок по максимуму. Виглядало це так: жінка цілий день працювала (бо ж радянська влада надала їй можливість бути на рівних з чоловіками у робочій сфері), а потім, приходячи додому, вона займалася хатніми справами (бо традиційні стереотипні моделі поведінки, згідно з якими виховання, готування, прибирання входили в обов’язки жінки, нікуди не зникли). Виходить, що чоловік та жінка однаково працювали на роботі, але після, чоловік повинен був відпочивати, а жінка — виконувати свої «обов’язки». Гендерна рівність?

Далі демографічні проблеми, що виникли в СРСР в результаті масових політичних репресій і Голодомору, змушують владу змінити політику. Вони починають вживати заходів для підвищення народжуваності. В пресі з’являється багато пропагандистських публікацій про материнську роль жінки. Викликана війною демографічна криза призвела до введення державних заохочень для матерів (почесне звання «Мати-героїня», орден «Материнська слава», медаль «За материнство». Таким чином, колишня стереотипна роль жінки-трудівниці змінюється на роль жінки-матері. До розпаду СРСР ця стереотипна роль залишається незмінною.

 

З 1975 року ООН відзначає 8 березня як Міжнародний жіночий день. У 1977 році Генеральна Асамблея ООН ухвалила Резолюцію «Участь жінок у зміцненні міжнародного миру і безпеки, а також у боротьбі проти колоніалізму, расизму, іноземної агресії та окупації й усіх форм іноземного панування». У ній містився заклик до держав проголосити певну дату, яка б нагадувала про необхідність ліквідації дискримінації за статевою ознакою.

У розвинутих країнах цей День — нагадування про проблеми гендерної дискримінації. В Україні ж прожовжують наслідувати традиції СРСР.  Ми усіма способами намагаємося позбавитися радянщини, але вона, на жаль, продовжує жити у свідомості. Допоки люди не почнуть сприймати 8 березня як День боротьби за рівні права, а не квіткове свято.